Запалай, єднання жар – понад терни!

     Щедрий весняний дощ примчав до Києва в суботу 31 березня. Та він не завадив завітати у столичний Будинок актора справжнім поціновувачам культури. Адже саме в цей день у затишному залі  вітала гостей композитор, поетеса, співачка, лауреат Міжнародних конкурсів  Олеся Сінчук.

 Олеся представила нову програму «Крила єднання», у якій гармонійно переплелись космічне та земне, здобутки фольклору та класична фортепіанна музика, хореографія, а крім того – авторські пісні  у супроводі гітари та поезія. Кожен твір Олесі – наче невеличка моновистава, де оживає дивний світ краси, любові, ніжності…

  Екзотичною та трепетною була традиційна на весняних виступах Олесі закличка весни – дует сопілки та старовинних гусел, якими вправно володіє майстер Олексій Золотухін та прадавня народна пісня  «Ой ти, жайвороньку». Невимушено вона переплелась із  піснею «Сосни», схожою на полотна імпресіоністів, невловимою і чаруючою.

 Сиві сосни – земні вітрила

Запливають в небесне море…

Маяки їм – досвітні зорі,

Береги їм – пташині крила

Сповнені  душевного тепла пісні у супроводі гітари запросили глядачів у світ бардів – у незнищенні цінності, які передаються від серця до серця, біля дружнього вогнища, далеко у горах.

Тендітна, мов юна весна мелодія «Ніжність» переплелась із чудовою хореографічною композицією молодої танцівниці Яни Гордієнко, учениці відомого балетмейстера України Алли Рубіної.

 Та нова сторінка, ніби яскравий спалах, сколихнула простір – це запальні пісні  братніх

 слов’янських  народів – чеські, словацькі, польські. Олеся представила цікаві обробки творів для фортепіано, до того ж дійство доповнилось неповторним звучанням акустичного інструменту із загадковою назвою  «шум дощу» у вправних руках Олексія Золотухіна та веселим ритмом народного барабанчика у виконанні Андрія Кубая.

   Новою і надзвичайно потужною сторінкою концерту стала тема моря – глибока і мінлива, осяйна і таємнича.

Я зіткана із глибини морської,

В мені – вітрів правільних чисті крила,

 Гойдаю я небес тугі вітрила,

 Вплітаю в коси барви веселкові.

  Кожне слово торкалося душі  потаємними своїми струнами. А після поезій зазвучала окарина. Вмить наче прокинулись глибини всіх морів і заспівали свою мудру сагу…

  Такою ж, мов зітканою із хвиль і сонця, була пісня про бурштинові зорі у Балтійському морі.

    А пісня про рідне наше Чорне море пронизала серця слухачів, як вогняна стріла. Здається, кожен із нас в думках  потрапив на мить у чарівну Одесу, почув голоси чайок, мелодію хвиль, торкнувся до камінчиків на морському узбережжі… І поспілкувався з людьми, що творять добро.

  Такою ж рідною предстала перед глядачами Варшава у пісні «Варшавська осінь» – вічно юні мазурки та ноктюрни Шопена, його велична душа та крилата душа піаністки Анни, оспіваної у творі.

  На завершення Олеся відкрила нам світ українських одвічних обрядів у піснях «Соняшник» та «Храм вогню».  Квітка сонця – як душа людська, яка тягнеться до світла, вірить у мудрість матері Всесвіту. І тому вогняні, сонячні наші серця  творять радість, красу, любов і бережуть Батьківщину Cвяту!

  Вогняну Вкраїни суть

  Діти сонця бережуть,
  Сіють зерна.

  Проростай, священний дар,

  Запалай, єднання жар –

  Понад терни!